Про значимість та нікчемність
Основною причиною відсутності успіху та реалізації себе в професійному сенсі є втрата віри в батька, а відповідно – і в Бога, оскільки на підсвідомому рівні батько для дитини – це Бог, Творець. Нашій особистості важко прийняти, що батько може бути Богом, адже якщо вона це визнає, тоді стане ніщо́жною порівняно з ним. НІЩОЖНІСТЬ вражає наші ПОЧУТТЯ, змушує нас страждати, робить нас слабкими, і ми прагнемо довести свою ЗНАЧУЩІСТЬ.
Багато людей роздувають свою значущість до неймовірних розмірів: хтось вважає себе королевою, яка народила спадкоємців чоловікові, і тепер він усе життя їй за це винен; хтось роздмухує свою учительську важливість, домагаючись поклоніння учнів; хтось доводить, що вона найкраща мати у світі, роблячи все за дитину, таким чином позбавляючи її можливості проживати власний життєвий досвід. Ця важливість роздутого его проявляється в надмірних бажаннях, які неможливо задовольнити – скільки не давай, усе мало, або у бажанні, щоб хтось усе робив за мене. Але чим більше за нас роблять, тим більше ми незадоволені, ми нескінченно страждаємо і нескінченно незадоволені всіма. До того ж ми позбавлені можливості діяти, а отже, реалізовуватися у професійному та творчому плані. Ми звикли, що за нас усе роблять інші. Також тут активно працює страх втрати. Ми боїмося втратити – трон, корону, владу, комфорт, увагу, вплив тощо.
Образ цього прояву нагадує королеву вулика: вона роздута своєю важливістю репродукції і вимагає, щоб увесь вулик або сіра маса навколо неї усе для неї і за неї робили. Дитина вимагає постійної уваги всієї родини, дружина вимагає, щоб чоловік заробляв, мати вимагає нескінченної турботи та підкорення своїх дітей – у всіх варіантах – хвороби є чудовим інструментом для маніпуляції.
На психосоматичному рівні, неприйняття своєї нікчемності проявляється у вигляді інсультів, інфарктів, пухлин, аутоімунних захворювань і активації вірусу Епштейна-Барр.
Утім, є й інший бік медалі – ми не приймаємо свою ЗНАЧУЩІСТЬ. Ми знецінюємо все, що робимо. Ми кажемо: «Це такі дрібниці, це дурниця, це нічого не значить», кривляємося, коли нас хвалять чи дякують. У цьому випадку важливу роль відіграє страх перед відповідальністю і боязнь бути прив’язаним до чогось.
– А раптом я стану відомим? Чи обійму високу посаду? Це ж зобов’язує… Я вже не зможу так багато спати… Потрібно відповідати за інших людей…
У цьому випадку нас вражають ДІЇ. Ми починаємо робити щось без зупинки, ми зайняті, ми поспішаємо все встигнути, нам не до слави, не до посад, ми — працюємо! І чим більше ми діємо, тим нікчемніший результат. Ми просто зливаємо свою енергію на пусті дії, які відволікають нас від власної значущості. Ми будемо працювати, але грошей не буде, будемо знімати фільми, але вони не будуть прибутковими, і так далі. Це буде робота заради роботи.
На психосоматичному рівні, внаслідок неприйняття своєї значущості, у нас руйнується або розчиняється надкістниця.
Ви спитаєте: — Що ж робити?
- Спитати себе: — Що для мене значущість? І що для мене нікчемність? Розібратися з цими поняттями і прийняти їх.
- Усвідомити, коли і чому була втрачена віра у батька?
- Побачити насправді, що батько був і поганим, і хорошим, відповідно побачити, що і я можу бути і поганим, і хорошим.
Прийняття божественності власного батька означає і вашу божественну суть. Наша значущість і нікчемність полягає в тому, що ми наділені всім, чим володіють наші батьки, і при цьому маємо щось своє, індивідуальне, унікальне.
Усвідомлюючи й приймаючи ці дві якості, ми здобуваємо здатність керувати своїми почуттями та діями. Ми є творіннями світу нескінченності, й у нас є всі його якості.
При цьому автоматично зупиняється руйнування надкістниці й починають розсмоктуватися пухлини!
З любов’ю, Аеліта Князєва