Про вірність

Вірність передбачає нашу належність комусь або чомусь. Це властивість припускає, що ми повинні жертвувати собою, своїми бажаннями, почуттями, переконаннями і дає нам право очікувати та вимагати цього натомість у тих, кому ми вірні. Таким чином ми підтверджуємо свою значущість у житті інших людей і доводимо важливість для себе: мені зберігають вірність… я цінний… Виходить, ви сумніваєтесь у власній цінності.

Здавалося б, таке чудове якість – Вірність! І раптом – такий негативний результат. Але є і позитивна сторона цієї медалі. Це, коли ми обираємо бути вірними собі, своїй істині! Коли ми не приносимо себе в жертву заради порятунку інших. Відповідно, ми не вимагаємо і не чекаємо цього від інших. Це – свобода й повага до себе та до інших, вона дає нам право вибору та звільняє від залежностей!

У зрілих стосунках двоє дорослих партнерів можуть подбати про себе та свої потреби самі. І спільне життя передбачає, що ми просто будемо жити разом – в одному домі, в одному ліжку, зберігаючи при цьому свою цілісність. Не для того, щоб бути для іншого партнера тим, ким він хоче мене бачити, не для того, щоб бути йому зручним. Ми розділяємо спільне проживання та відповідальність за спільний внесок у це проживання. Зрілі партнери домовляються про те, як вони будуть жити разом, про свої вподобання, про особистий час і простір, про матеріальні внески та багато інших важливих деталей.

Ваш партнер не є вашим батьком чи матір’ю й не зобов’язаний задовольняти ваші дитячі потреби, бажання, мрії та щось робити за вас. Знімаючи зі свого партнера ілюзорні очікування, ви не обслуговуєте його ілюзорні очікування, залишаючись собою. Ви розділяєте обов’язки, відповідальність і повагу до думки іншого, що знімає з вас необхідність жертвувати собою та звинувачувати іншого у позбавленні вас свободи чи браку часу для себе.

З таких стосунків виростає повага до себе, свого часу і можливість задовольняти власні бажання. А також таке ж ставлення до партнера. Це можливість створити територію спільного життя в гармонії.