Вміння кохати

БЛАГОДАТЬ У НАШЕ ЖИТТЯ ПРИХОДИТЬ ТОДІ, КОЛИ МИ ВЧИМОСЯ ДАВАТИ БЛАГО В ПЕРШУ ЧЕРГУ САМІ СОБІ, БУТИ В ГАРМОНІЇ З СОБОЮ. В ІНШОМУ ВИПАДКУ МИ ЗАКРИВАЄМО «КАНАЛ», ЯКИМ МОЖЕМО ОТРИМУВАТИ ВІД БОГА І СВІТУ ТЕ, ЩО НАСПРАВДІ НАМ ПОТРІБНО.

Наше розуміння любові формується через взаємини з батьками. У дитинстві нам усе дають просто так. «Отже, це і є любов», – думаємо ми. Більшість людей залишаються в цьому стані на все життя, не усвідомлюючи, що у дорослому віці вони вже не залежать від того, що хтось їм щось дасть. Вони можуть дати собі все самі.

Але переходячи на інший, зрілий рівень свідомості, дорослі, але не подорослішалі люди постійно намагаються «накладати» свої очікування на інших людей і вимагати, щоб хтось зробив їх щасливими. Так вони й живуть, мучачи себе і оточуючих.

Часто можна почути фрази: «Я не можу собі це дозволити», «В мене немає на це часу», «У мене дуже багато роботи, і на все мене не вистачає»… Прислухайтеся до цих фраз. Який у них закладений сенс? Сенс у тому, що люди насправді кажуть: «У мене немає стосунків із самим собою. Я не хочу приділяти собі час. Я шкодую грошей на себе і не дбаю про себе. Я не хочу сам собі давати те, чого хочу і що заслуговую. Тому я потребую, щоб хтось оцінив мої страждання, і приношу себе в жертву, віддаючи іншим. А у відповідь я чекаю, що мені даватимуть те саме». Обираючи шлях жертви, ми вимикаємо можливість щось отримати в цьому житті, оскільки ставимо перед собою завдання – не отримувати, а бути жертвою.

У стосунках із партнерами ви повинні розуміти, що вони не є нашими батьками, які мають давати нам усе лише тому, що нас народили. Нам ніхто нічого не винен – і потрібно припинити щось чекати від когось. Коли ми дорослішаємо, ніхто не є нашим батьком чи матір’ю – ми дорослі люди і самі можемо про себе подбати. Ми просто обрали жити разом і на рівних щось давати і робити. Тому, коли інша людина (не батько чи мати) щось для вас робить і вам дає, це по-іншому цінується! Треба вміти приймати з любов’ю і вдячністю те, що для вас роблять – утримують, дарують подарунки, проявляють турботу, оберігають.

Чим більше ми дбаємо про себе, про своє благо і благо інших людей, тим більше людей турбується і про нас. Це благо зростає зсередини і приносить нам задоволення. Ми можемо дарувати енергію добра людям через багато речей: любов, роботу, знання, приготування смачної їжі, створення одягу тощо. Чим більше ми даємо, тим більше стає цієї енергії — і виникає безкрайній світ добробуту.

Бог створив своє творіння – людину – з потреби ділитися своєю любов’ю, при цьому не порушуючи закон свободи душі людини. Він не може давати любов, якщо ми не хочемо її отримувати. А коли ми не хочемо її отримувати? Коли наше Его або примітивний психічний захист «розповідає» нам про те, якими ми маємо бути, щоб отримати любов від своїх батьків. Що ми повинні робити у цьому світі, якими маємо бути, щоб подобатись оточуючим, чого ми гідні, а чого ні; чи можемо отримувати те, чого не заробили, і як ми маємо це заробляти…

У нас є безліч переконань, які затуляють чисте духовне бажання отримувати від Бога або просто бути собою. Ми закриваємося, ховаємося за власним соромом, за неможливістю прийняти те, що нам дарують, за бажанням довести, що ми все можемо самі. У такому випадку Богові просто нікуди дарувати свою любов. Якщо людина обирає закриватися, БОГ не має права це порушити. Щоб Він міг вільно дарувати нам свою любов, достатньо добре ставитися до себе й не відмовляти собі у добрі. Потрібно просто зробити вибір — жити в любові. Жити, не скасовуючи себе, не приносячи себе в жертву, в гармонії із собою.