Я хочу дитину! Як стати щасливою мамою та допомогти дітям реалізуватися

За роки практики мені часто доводилося чути благословенну фразу: «Я хочу дитину». Але коли я питаю: «Що для вас дитина?», радість одразу зникає, а на її місце приходить тривога. За відповіддю я вже можу зрозуміти, яка доля чекає на цю дитину.

Задайте собі питання: «Що для мене дитина?» – і уважно дослухайтесь до відповіді. Вона у вас є, просто потрібно почути першу думку, яка спаде на думку. Це і є відповідь! Завдяки їй ви зможете зрозуміти, що насправді ховається під вашим бажанням мати дитину. Наведу приклади найчастіших відповідей і те, як вони позначаться на вашій дитині.

ЩО ДЛЯ МЕНЕ ДИТИНА?

1. «Дитина – це реалізація моїх бажань»

Це означає, що ви не реалізували у житті свої бажання: не стали тим, ким хотіли, не навчилися тому, чого прагнули, і тепер мрієте про те, щоб за вас це здійснила дитина. Чи захоче вона жити, реалізовуючи ваші бажання? Що вона буде відчувати ще в утробі матері, усвідомлюючи, що повинна втілювати прагнення і бажання своїх батьків? Відповідальність, яка їй не належить, і несвободу. Це комплекс меншовартості з усіма наслідками у вигляді програм і переконань:
«Я повинен заслужити любов», «Я не гідний любові, щастя, життя», «Я повинен тяжко працювати, щоб отримати щось (визнання, гроші, любов)», «Я нікчемний», «Я залежу від думки інших людей», «У мене немає права голосу» і т. д. Якщо ви хочете, щоб ваша дитина надовго втратила доступ до самореалізації і щасливого життя, думайте про неї як про «реалізатора» своїх бажань.

2. «Дитина — це продовження мене!»

У цій особливій темі на перший план виходить гіпертрофована любов матері або батька. Саме тут можна почути геніальну фразу: «Я вклала в нього всю душу!» Уявіть, як почувається дитина, у якої є своя власна душа, коли мама, тато чи бабуся вкладає в неї свою!

Місця для душі дитини стає зовсім мало! Мама вирішує за мене все: що я хочу їсти, що — одягати, де хочу жити, ким хочу стати. Моя душа не може поворухнутись, бо мамина потужніша, більша, авторитетніша, я не витрачаю власну енергію, у мене її просто немає! Я стаю залежним від енергії мами: мама — це джерело любові, здоров’я, грошей, бажань, понять. Своїх у мене нема!

Ваша дитина стала вашим продовженням! Такою вона і залишиться у 40, 50, 60 років. Все тим самим «дитям», без енергії, бажань та прагнень. Вона назавжди залишиться поряд з «люблячою мамою» і так і не почне жити своїм власним життям.

«Якщо ви хочете дати дар дитині — ось єдиний можливий дар: не втручайтеся. Ризикніть і дозвольте дитині йти невідомим маршрутом, який не позначено на мапі».

3. «Дитина – продовжувач роду»

В це бажання входить цілий комплект родових програм і переконань, який доведеться опрацьовувати вашій дитині. Чи знаєте ви історію свого роду до сьомого покоління? Але саме цим ви хочете «нагородити» свою дитину.

Війни, розкуркулення, Голодомор, репресії, насильство, самогубства, самотність… Чи знаєте ви, через що довелося пройти вашим предкам?

Ваша дитина і так генетично продовжує ваш рід, але коли ви ще й наділяєте її функцією «продовжувача роду», ви не залишаєте місця для її особистості — вона буде опрацьовувати карму роду.

4. «Дитина — це мій зв’язок з чоловіком/чоловічою фігурою»

Уявіть, яка відповідальність лягає на цю дитину! Протягом усього життя вона буде утримувати вас разом. Вона буде переживати ваші розставання, скандали, трагедії як свої власні. Фактично вона проживатиме ваше життя, і якщо вам не вдасться утримати цим зв’язком свого чоловіка, дитина завжди відчуватиме за це провину. Звідси в її життя приходять комплекси, програми і переконання:
«Я не впораюся», «Я винен», «Все через мене», «Мене не чують», «Я не зможу», «Я боюся відповідальності», «Я не готовий приймати рішення» і т.д.

5. «Дитина – це відповідальність»

Тут наявна ваша проблема з усвідомленням і прийняттям власної відповідальності. Із дитинства, а можливо, ще в утробі матері, ви взяли на себе відповідальність за те, щоб тримати батьків разом, за те, що завдаєте їм болю, або ще за щось інше. Варіантів багато, головне — ця відповідальність вам не належить. Це надто важкий тягар для дитини й головна перешкода у її житті. Вона живе життям батьків і не рухається вперед до свого власного життя. У неї спрацьовує ваша програма: «Дитина — це відповідальність». Коли вона стає дорослою, думка про те, що у неї буде дитина, зливається для неї з уявленням, що тепер доведеться нести надмірну відповідальність ще й за неї.

Відповідно, у спадок ваша дитина отримує інформацію про те, як важко мамі через неї, і почуття провини за своє існування. Їй доведеться все життя виправдовувати те, що вона існує, доводити мамі, що прийшла у цей світ недаремно й, звісно, нести непосильну відповідальність.

Як формується переконання?

Якщо запитати: «Як сформувалися мої переконання й програми?», відповідь одна – вони сформувалися у стосунках із батьками. Під час внутрішньоутробного розвитку людина суб’єктивно переживає максимальну єдність із навколишнім світом. Увесь світ здається їй продовженням себе. Вона відчуває, чує й пам’ятає все, що відбувається з її батьками; батьки, не замислюючись про це, сваряться, бояться, сумніваються у доцільності народження дитини, брешуть, сваряться, з’ясовують стосунки зі своїми батьками, заявляють, кого хочуть — хлопчика чи дівчинку, і так далі.

Дитина пов’язує все, що відбувається зовні, із собою. Щоб вижити, їй необхідно робити все, щоб подобатися батькам, відповідати їхнім бажанням і переконанням. Бути тихою та непомітною або, навпаки, привертати увагу батьків. Бути хорошою їм на зло чи доводити, що я все можу. Це продовжується і після народження дитини та триває доти, доки вона не розбере, чому в її житті багато поведінкових реакцій і ситуацій повторюються як під копірку.

Запитайте себе: «Що я роблю, щоб відповідати бажанням батьків або щоб заслужити їхнє схвалення? Що я роблю, щоб довести їм, що я на все здатен?»

Задайте собі запитання: «Що для мене батьки?» Проаналізуйте вголос свої відповіді, і вам стане зрозуміло, у яких стосунках ви перебуваєте з ними й які програми переносите у стосунки зі своєю дитиною.

Батьки нічого нам не винні за те, що народили нас. Батьки — це ті люди, які долучилися до створення нашого життя, передали нам свої риси. Ось і все! На цьому їхня батьківська місія виконана!

Ви прийшли в цей світ не для того, щоб змушувати своїх батьків любити вас, догоджаючи їм або щось доводячи. Ви — цілісна душа зі своїми завданнями й усвідомленнями. У наші клітини батьки вже вклали всю свою любов і турботу: вони завжди будуть займати місце батька й матері незалежно від того, чи вони поруч, чи їх немає, добре вони вас виховували чи ні, достатньо давали любові чи ні. Перестаньте ототожнювати себе з батьками й накопичувати образи та претензії до них. Поки ви це робите — ви не дорослішаєте й не живете своїм життям. А головне: коли у вас з’являться діти — ви будете такими, як ваші батьки, бо все, що ви заперечуєте у них, обов’язково працює у вас.

Коли ви з подякою приймаєте від батьків своє життя, з повагою віддаєте їм роль батьків, ваші чоловічі й жіночі енергії приходять у гармонію. Ви звільняєтесь від залежності й прив’язаності до них. Ви звільняєтеся від переконань, які обмежують ваш шлях до успіху й самореалізації. А головне — ви не покладаєте на свою дитину свої сподівання, відповідальність і переконання.

Дитина як божественне

Що ж для вас дитина?

Дитина — це прояв вашої й Божественної любові. Це вже готова, сотворена Богом Душа, яку ви через себе приводите у цей світ, зі своєю долею і власним сценарієм, у якому ви відіграєте свою роль.

Усвідомте, що, беручи участь у творенні нового життя, ви стаєте учасником сакрального, божественного процесу. Єдине, що ви можете дати цій дитині, — це захист. Дитина — це цілісна душа з уже сформованим призначенням. Дозвольте дитині бути собою! Ви не зможете вберегти її від усіх проблем і негараздів. Їй так само, як і вам, необхідно пройти через свої труднощі, щоб здобути власний досвід. Але якщо ви не нав’язуєте їй своїх ярликів, переконань і програм, із повагою ставитеся до її цілісності й цінності, наповнюєте своєю любов’ю та з радістю чекаєте її появи, розмовляєте з нею ще у лоні та заспокоюєте, — у цієї дитини є можливість народитися усвідомленою, без страху та роздвоєння.

Отже, відповідей на запитання «Що для мене ця дитина?» може бути безліч. Хтось дітьми намагається виправдати своє існування, хтось — відчути життя, хтось — заповнити свою самотність. Перелік можна продовжувати безкінечно. Тому, перш ніж завести дитину, задайте собі питання про сенс дитини у вашому житті й насамперед розберіться в собі.

«Якщо ви хочете дати дар дитині, ось єдиний можливий дар: не втручайтеся. Ризикніть і дозвольте дитині йти невідомим маршрутом, не позначеним на карті». (Ошо)